Як заборонялось українське письменство
30 травня 1876 р. російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства.
Указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863-го. Він мав на меті витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.
Указ забороняв:
– друкування будь-яких книг українською мовою;
– викладання українською мовою в початкових школах;
– влаштування концертів з українськими піснями і українських театральних вистав;
– ввезення на територію Російської імперії книг українською мовою без особливо дозволу.
Авторство документа належить Михайлу Юзефовичу, помічнику куратора Київського учбового округу. Він підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі». Він же відіграв роль провокатора та зрадника в розгромі Кирило-Мефодіївського товариства в 1847-му.
Особисто ініціював закриття газети «Киевский телеграф» та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Іншими наслідками Емського указу (сучасники називали його «законом Юзефовича») стали ліквідація Громад, звільнення професорів-українців із Київського університету, тимчасова дезорганізація українського руху на території Наддніпрянщини.
Емський указ так і не був формально скасований у подальшому. Припинив свою чинність після маніфесту царя Миколи ІІ у жовтні 1905-го, яким, зокрема, запроваджувалася свобода слова.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної гідності, спеціально для видання speckor.net
